Матеріaли до родословної Косачів

Олександр Оглоблин

Родословна Косачів, старого козацького роду Лівобережної України, не розроблена науково. І не через брак джерел, а через брак уваги з боку дослідників. Тоді як по інших країнах родословної визначних письменників присвячено спеціяльні монографії або ж десятки розвідок, опертих на документальному архівному матеріалі, українські дослідники життя й творчости великого українського поета – Лeсi Українки досі не спромоглися ні вивчити родословну Косачів, ні навіть зібрати відповідного документального матеріaлу. Звичайно, біографи поетеси обмежувалися скупими відомостями, опублікованими в працях О. Лазаревського («Описание Старой Малороссии», Т. І) та Г. Милорадовича («Родословная книга Черниговского дворянства»). Майже не використаний матеріал, розкиданий по окремих родоводах капітальної праці В. Модзалевського («Малороссийский Родословник», т. т. І–VІ), який чомусь обминув родословну цього заслуженого українського роду, що, безперечно, відповідав і формальному критерію Модзалевського: походження від полкової старшини ХVІІІ ст. Архівні матеріaли також залишилися поза увагою дослідників. Отож, невеличка стаття Юрія Косача про рід Косачів («Наші Дні», 1943, VІІІ, Львів) не могла розв’язати цього питання.

Працюючи над українським родознавством ХVІІ–ХVІІІ ст., ми зустрічали й занотували низку архівних матеріaлів про окремих Косачів ХVІІІ cт. На підставі цих матеріалів складено було перший варіант родоводу цього роду. На превеликий жаль, праця загинула під час останньої війни. Не маючи нині можливостi відновити ці студії, ми хотіли б звернути для майбутнього дослідника зацілілі фрагменти цих матеріaлів, а перед тим вказати на деякі джерела (як друковані, так і рукописні), що без них вивчення родословної Косачів було б неможливе. Це тим важливіше, що Архів Чернігівського дворянства, де переховувалося «Дело о дворянстве дворян Косачей», здається, загинув.

З друкованих джерел до родоcловної Косачів передусім треба згадати «Малороссийский Родословник» Модзалевського. Далі відповідні матеріали містяться в «Обозрении Румянцовской Описи» O. Лaзapeвськoro й М. Константиновича, «Списках Черниговских дворян 1783 г.», опублікованих Лазаревським, «Опису Новгородсіверського намісництва 1779–1781 р.р.». Треба також переглянути «Генеральне Слідство про маєтності Стародубівського полку 1729–1730 p.p.», «Черниговские Губернские Ведомости», «Труды Черниговской Губернской Архивной Комиссии» (зокрема, стаття П. Добровольського про подорож Катерини ІІ 1787 р. в V випуску «Трудов»).

З архівних джерел, де є (або можуть бути) матеріaли про Косачів, треба назвати, окрім Центрального Архіву Стародавніх Актів у Харкові, Центрального Архіву Стародавніх Актів у Києві, Чернігівського Історичного Архіву (і, звичайно, центральних архівосховищ Російської імперії), – «Ревизскую книгу Стародубовского полка 1783 г.» й «Рум’янцівський Опис» (полк Стародубівський), що знаходяться в Київському Архіві Стародавніх Актів; «Родословну Книгу Новгородсіверського намісництва 1788 р.» (Рукописний Відділ Бібліотеки Української Академії Наук у Києві); «Список дворян Новгородсіверського намісництва 1760 року» (Фонд Новгородсіверського намісницького Правління в Київському архіві Стародавніх Актів); формулярні списки чиновників Новгородсіверського намісництва 1787 р. (Київський архів Стародавніх Актів) і родовідні матеріали B. Модзалевського, зокрема V том (неопублікований) «Родoслoвника» (Рукописний відділ Бібліотеки УАН у Києві) та інші.

2

Традиційна родослівна Косачів, складена десь у другій половині ХVІІІ ст. (мабуть, коло 1784 року), веде їх рід від «польской короны шляхтича» Петра Косача. Фамілійна легенда Косачів веде цей рід ще далі, до Герцеговини ХІV століття. Важко сказати, через брак документальних даних, наскільки правдиве твердження про те, що Косачі були шляхетського походження, й до того ще зайди з Польщі (або Білорусі). На нашу думку, оперту на студіюванні української генеалогії ХVІІ–ХVІІІ ст., Косачі були місцевого, стародубівського походження, мабуть, з козаків чи з міщан. Що це справді було так, можна виводити з того, що один з Косачів – Дмитро Косач був р.р. 1715–1719 війтом у м. Погарі(Стародубівського полку), отже, був із значного міщанства. З другого боку, на козацьке (а не суто-міщанське) походження Косачів вказує й те, що в Стародубівському полку, в сотні Почепівській, є село Косачі, відоме ще з польських часів (перша половина ХVІІ в.), яке у ХVІІІ столітті вже не було зв’язане з володінням Косачів.

Перший відомий нам родоначальник цієї фамілії був Петро Косач, Стародубівський [Найпівнічнішa з українських історичних земель; нині пд.-зх. частина Брянської обл., РФ; історичний центр – м. Стародуб. – Т. С.] городничий за полковництва Михайла Миклашевського (1690–1706) і Івана Скоропадського (1706–1708). Син його Василь Петрович Косач був послідовно значковим товаришем Стародубівського полку, асесором Стародубівського полкового суду й сотником Бакланським (1732–1755 p.p.). Син Василя Косача – Степан Васильович Косач, народ[ився] коло 1705 року, був писарем Стародубівського полкового суду, далі Стародубівським полковим асаулом (1748 р.) і Стародубівським полковим писарем (1757–1763 p.p.) Р. 1763 він був бунчуковим товаришем. Р. 1767 він, як маршал шляхти Погарського повіту, брав участь у виборах до Катерининської Законодавчої Комісії 1767 року. Мабуть, незабаром після того він помер, залишивши дружину Тетяну Леонівну, народж. Пилатович, доньку значкового товариша (народж. коло 1713 р.), яка була жива ще р. 1787 (але р. 1790 згадується вже як покійна).

В Степана Васильовича Косача було кілька синів, з яких нам відомі Петро, Григорій, Василь і Федір. Петро Степанович Косач, «Из малороссийского шляхетства», почав службу р. 1755 військовим канцеляристом. P. 1763 він заступив батька на уряді полкового писарства, а р. 1768 дістав уряд Стародубівського полкового судді, який пильнував до 1778 року, коли він став бунчуковим товаришем. В 1782–1785 р.р. він був Погарським повітовим суддею, причому p. 1784 дістав чин колезького асесора. В 1785–1789 роках він був, за обранням дворянства, засідателем Новгород-Сіверського Верхнього Земського Суду, в р.р. 1791–1793 був Погарським повітовим маршалом шляхти.

Як і його батько, Петро Степанович Косач був одним з чільних діячів Стародубівського полку. Зокрема, p. 1768 він разом з бунчуковим товаришем Федором Олександровичем Дублянським керував Полковою канцелярією. Одружений з донькою генерального судді Олександра Павловича Дублянського, Петро Степанович поріднився з багатьма шляхетськими фаміліями Гетьманщини, зокрема з Долинськими, Гудовичами, Дунин-Борковськими й Капністами. Немає сумніву, що в колах Новгородсіверської шляхти 1780–1790-х p.p. він посідав одне з перших місць. Р. 1787 він мав тільки одного сина – «малолетнего» Степана Петровича Косача.

Брат Петра Степановича Косача Григорій Степанович Косач, бунчуковий товариш, був обраний p. 1782 на Мглинського [Місто Мглин на Чернігівщині; нині місто Брянської обл., Російської Федерації. – Т.С.] повітового маршала. Р. 1785 його було переобрано на наступне трьохріччя. Людина незалежної думки й сильної волі, він в 1767–1786 р.р. не завагався виявити свoє неприхильне ставлення до справи урочистої зустрічі Катерини II Новгородсіверським дворянством.

Третій брат – Василь Степанович Косач був на військовій службі, але дослужився лише до чина підпоручника. Після відставки він р. 1790 був обраний засідателем Погарського повітового суду. Р. 1793 він як депутат брав участь у Новгородсіверському Губерніaльному дворянському Зібранні. Остання згадка про нього трапилася нам 1796 року. Він був одружений (1796 р.) з Агафією Рославець, племінницею бунчукового товариша Йосипа Рославця.

Четвертий брат – Федір Степанович Косач, вахмістр (мабуть, гвардії) у відставці (1786 р.), був одружений (1785 р.) з донькою бунчукового товариша Павла Кириловича Лобисевича, племінницею славнозвісного українського письменника Опанаса Лобисевича. Через Лобисевичів він був посвоячений мало не з усіма визначними шляхетськими фаміліями Новгородсіверщини.

Окрім вищезгаданих осіб, у архівних документах кінця ХVІІІ століття ми зустрінули ще таких Косачів:

1) Костянтин Косач, підпоручник (1772, 1783 р.р.), одружений з Євдокією Манковською, донькою сотника Погарського (якщо це не помилка, замість Шептаківського).

2) Яків Косач, р. 1790, м. Погар.

3

Перед нами пройшли кілька поколінь Погарської (головної) лінії Косачів. Але, окрім неї, ще з ХVІІІ cт. виділилася споріднена з нею Мглинська лінія Косачів, з якої саме й походив Петро Антонович Косач, батько Лесі Українки. Немає сумніву, що Погарські Косачі були споріднені з Косачами Мглинськими. Про це свідчить вже те, що Григорій Степанович Косач, погарчанин, став маршалом Мглинського повіту. До мглинської лінії належали Матвій Косач, що згадується серед урядовців Новгородсіверського намісництва р. 1787, й Захар Косач, гвардії підпоручник (1796 р.). За тими даними, що є в нас під руками, годі визначити зв’язок Мглинських Косачів з Погарськими Косачами.

Але, якщо відомості Милорадовича про пращура П. А. Косача – Максима Осиповича Косача точні, то можна думати, що Мглинська лінія відокремилася від Погарської ще в першій половині ХVІІІ століття. Вона походить од Йосипа Косача, який, можливо, був сином Петра (або Василя Петровича) Косача. Внуком Йосипа Косача й був документально відомий нам, допіру згаданий Матвій Косач, народжений р. 1740, губерніяльний секретар, другий син Максима Осиповича Косача, військового товариша (1765 p.) й абшитованого полкового судді. Це, мабуть, і був прадід Петра Антоновича Косача.

Подаючи ці уривкові відомості про Косачів ХVІІІ століття, маємо надію, що на підставі вказаних вище (а також і інших) документальних джерел, майбутньому дослідникові роду Косачів не важко буде докладно й точно встановити як розгортання Мглинської галузі Косачів, так і зв’язок її з Косачами Погарськими, зв’язок, на нашу думку, безперечний.

Олександр Оглоблин [Оглоблин Олександр Петрович (6 грудня 1899, м. Київ – 16 лютого 1992, м. Лудлов, Мас., США) – історик, професор Київського університету, Інституту народної освіти, Богословської академії, голова Українського Історичного товариства, президент УВАН у США. Відомий дослідник у галузі української генеалогії. Стаття друкується за відбиткою: Проф. Д-р О. Оглоблин. Матеріaли до родословної Косачів. Українська Родовідна Установа. Випуск ч. 7. Відбитка з часопису «Рід та Знамено». – Франкфурт-на-Майні; 1947. – Зшиток 2. – С. 19 – 21.