Під покровом роду Драгоманових-Косачів

Тамара Скрипка

Історія нащадків Драгоманових-Косачів донедавна була такою ж невідомою, як і доля її найближчої родини – батьків, сестер і братів. Серед трьох поколінь нащадків Петра і Ольги Косачів було багато розумних і талановитих людей, які продовжували родинну літературну традицію, успішно проявляли свої здібності в музиці та образотворчому мистецтві. І хоч геній їхньої дочки Лесі не повторився, та все ж яскравим відлунням проявився у таланті їх внука Юрія Косача.

Як відомо, прямих нащадків у Лесі Українки не було. Однак у її сестер Ольги, Оксани, Ізидори та братів Михайла і Миколи були діти, потомки яких живуть нині у різних кінцях світу. Пряма лінія Косачів (по чоловічій лінії) обірвалася на Юрію Юрійовичу Косачу, правнуку Петра Антоновича, який помер у 2001 р., не лишивши потомків. Пряма Драгоманівська гілка обірвалася ще раніше – Михайло Драгоманов, син Світозара, загинув у концтаборі біля Хмельницького під час Другої світової війни. На жаль, досі ніхто не порахував усіх гілок та їх представників роду Косачів-Драгоманових. Нині, наприклад, у США проживають нащадки родової гілки Михайла Драгоманова та гілки Ізидори Косач-Борисової. Живуть представники цього славного роду й в Угорщині, Іспанії, Аргентині, Росії – їх зовсім невелика кількість і знаємо про них дуже мало. Адже у нас перервана традиція вивчати генеалогію навіть своєї родини і берегти пам'ять про своїх предків. В радянські часи рідко хто знав, чим займався його дід, не кажучи вже про прадідів. Іноді й вигідно було не знати, якого стану були твої родичі до революції. У часи Лесі Українки знання своєї родослівної було необхідне, a становище в суспільстві визначало право на отримання станових привілеїв. Робота над «Хронологією життя і творчості Лесі Українки» спонукала Ольгу Косач-Кривинюк заглибитись у глибину століть і вивести родовід Драгоманових і Косачів від XIV-XV століття. Її працю нині продовжив Роберто Гааб, внук її сестри Оксани, довівши родинне дерево до кінця XX ст.

Вочевидь, листочки драгоманівсько-косачівського дерева, закинуті в далекі країни сімейними і політичними бурями, вже не всі читають в оригіналі твори своєї великої родички. Та все ж відрадно, що одні з них цікавляться своїм корінням, інші – гордяться ним. І лише Роберто Гааб поєднав інтерес до родоводу і гордість за своє походження з активною працею над згромадженням матеріалів, які стосуються генеалогії, і розшуком родичів. Словом, намагається заповнити упущення наших лесезнавців в питанні генеалогії Драгоманових-Косачів.

З Роберто Гаабом я заочно знайома сім років, однак листування не склалося через вередування наших серверів. І лише у цьому році відновилася систематична переписка. Відтак, кожен лист пана Роберто духовно збагачує мене, дає виняткову можливість довідатися про досі не відомі мені факти родинного життя Оксани та Антона Шимановських, їхньої дочки Оксани. Таким чином, з'являється відчуття природного дотику до власне родинної історії – в безпосередньому перетині доль Робертового діда й баби з долями їхнього близького оточення, посилюючи наочне підтвердження того, що історія кожної сестри Лесі Українки є важливою і невіддільною частиною роду Драгоманових-Косачів, відтак України.

З іншого боку, листування з Роберто Гаабом відкрило переді мною ще одну непересічну особистість славного роду Драгоманових-Косачів. Як сказано вище, він немало часу присвятив розшуку родичів. Зокрема, йому пощастило знайти нащадків Павла Шимановського, Лесиного двоюрідного брата, розшукати вдову Юрія Юрійовича Косача. Завдяки цим контактам відкрилися нові невідомі архівні матеріали й біографічні факти родинного оточення Лесі Українки. Особистий внесок Роберто Гааба в дослідження родоводу письменниці належно не оцінений, оскільки не надрукований.

Паралельно з вивченням генеалогії, Роберто Гааб вивчає «Хронологію життя і творчості Лесі Українки» авторства О. Косач-Кривинюк та інші джерельні праці про письменницю та її родину, пізнаючи історію роду й удосконалюючи одночасно знання української мови. Його висока культура, інтелект, здатність до мов (досконало володіє італійською, німецькою, англійською, французькою, знає латинь) – успадковані від предків. Він – особистість яскрава і дивовижна, як неповторно дивовижний талант його пращурів.

Роберто Гааб народився в Мілані (Італія). Його батьки – українка Оксана Шимановська, племінниця Лесі Українки, і швейцарець Фред Гааб. В Мілані він закінчив початкову швейцарську школу і здобув середню освіту. Чи то за збігом обставин, чи то продовжуючи традицію предків, про яких тоді ще нічого не знав, Роберто закінчив юридичний факультет Цюріхського університету. Відтак працював повіреним та адвокатом у юридичних фірмах Лугано, що на півдні Швейцарії. З 1986 р. є власником адвокатської фірми у цьому ж місті. Отже, Роберто Гааб – правник у сьомому поколінні Драгоманових-Косачів. Представником першого був полковий гадяцький суддя Яким Колодяжний, у другому поколінні юристів не було; Петро Якович Драгоманов, дід Лесі Українки належить до третього покоління; Петро Антонович Косач, батько письменниці, – представник четвертого покоління; Оксана Олександрівна Драгоманова, Лесина племінниця, – п'ятого; Роберто Гааб представник шостого покоління. До речі його дочка Едда та син Гуго також юристи вже в сьомому поколінні. Однак, не був би Роберто Гааб генетичним Драгомановим-Косачем, якби його службова кар'єра обмежилась би лише юриспруденцією. Як відомо, в його роді не переривались і традиції військові. Архівні джерела свідчать, що Стефан (Степан) Драгоманов, засновник і «патріарх» полтавської гілки родового дерева, прадід Ольги Петрівни Драгоманової-Косач, був значковим товаришем, якого у 1755 р. призначили війтом (міським головою) Переяслава. Син його Яким, Ольжин дід, успадкував від батька титул значкового товариша. Разом із реформованим козацьким військом Яким Драгоманов опинився на службі в російській армії й вийшов у відставку в чині полковника. Після скасування Гетьманщини він, як уся козацька старшина, отримав права російського дворянства. 1787 року Я. Драгоманов одружився з Ганною Колодяжинською. У подружжя було шестеро дітей – сини Іван, Олексій, Яким, Петро й доньки Параскевія, Ганна, Олена та Єлизавета. Іван, артилерії капітан-лейтенант, залишив військову службу й у 29-літньому віці уже був у відставці. Олексій, Яків і Петро як діти шляхетського роду дістали добру освіту й обійняли посади в Петербурзі. Зокрема, Олексій (1788–1856) зробив блискучу кар’єру, дослужившись до керівника канцелярії Військового міністерства. Яким, прослуживши з братами у міністерській канцелярії три роки, перейшов на військову службу. Відомо, що він був членом Товариства об’єднаних слов’ян, за що відбув тримісячне ув’язнення у Динабурзькій фортеці, після чого перебував під суворим таємним наглядом за місцем служби у Староінгерманландському піхотному полку.

І знову ж таки, чи за збігом обставин, чи за спорідненістю доль роду Драгоманових, Роберто Гааб свою військову кар'єру розпочав зі школи новобранців у 1968 р. і завершив зі званням капітана командиром роти в різних родах військ. А також він є резервним суддею Воєнного апеляційного суду. До речі, Роберто Гааб, як і його прапрадіди Петро і Яків Драгоманови, в молодості писав поезії. Вражає також і зовнішня подібність Роберто і Петра Драгоманова.

Роберто Гааб с кобилою Параскевою. Поділля, 2008 р.	Роберто Гааб із сином Гуго. 2010 р.

А з Косачами його ріднить любов до музики, літератури і коней. Він грає на флейті. Світову літературу й філософію знає на рівні науковця. Його бабуся Оксана уже в 12 років галопувала колодяжненськими луками. Її молодший брат Микола ще гімназистом, повертаючись з Києва, спочатку йшов у стайню до свого Сагайдака, а тоді у дім. Роберто Гааб, захоплений кіньми й верховою їздою, відкрив для себе красу України, щороку подорожуючи верхи Поділлям і Волинню (2001-2010 рр.). В Україні разом з батьком побували дочка Едда і син Гуго. Зокрема у травні 2002 р. разом з дочкою Еддою верхи проїхав від Кременця до Колодяжного. Відтак у книзі відгуків літературно-меморіального музею Лесі Українки, розташованого в маєтку його прадіда залишив запис:

«Я, Роберто Гааб, онук поетеси, приїхав сюди разом зі своєю дочкою Еддою після галопу в 300 миль, перетинаючи землю України. Я приїхав сюди для того, щоб знайти щось про себе, чого мені не вистачало і для того, щоб принести мій привіт душам моїх предків, які ще, може, блукають цими місцями, а ще я милувався тими краєвидами, які набагато більше, ніж просто пейзажі, які надихають до глибини душі самим своїм значенням. Можливо, це тільки мої фантазії, але все ж… Я задоволений тим, що приїхав сюди […]. Це дає мені можливість осягати краще те, що я уявляв про ці місця. Тепер я знайшов себе, знайшовши частину мого коріння, на чому й завершив свої пошуки. Тепер я маю чітке уявлення про себе». [Подається за перекладом з італійської Людмили Шпет (Каневської), Київ, 2005 р.]

Роберто Гааб також відвідав музей Лесі Українки у Києві, якому подарував листи Ізидори Косач-Борисової до його матері.

Леся Українка любила усіх своїх сестер і братів і гордилася ними. Тепло й щирі почуття виявляла вона й до своїх племінників. Серед них й до Оксани, чи як вона її називала Оксанулі, – матері Роберто Гааба, винятковість якого не лише в яскраво вираженій генетичній спадковості. Його бабуся Оксана Косач одружилася з двоюрідним братом Антоном Шимановським. Отже, у відсотковому відношенні злиття Косачівських генів йому пощастило успадкувати їх подвоєнно. Можливо, саме ця обставина викликала таку вражаючу його сповідь у Колодяжному, спонукану покликом предків, доторком до землі, де вони жили, творили, любили і страждали.

22-24 вересня Роберто Гааб знову відвідає Волинь, де буде бажаним гостем Міжнародного наукового симпозіуму «Леся Українка: доля, культура, епоха», приуроченого 140-літтю з дня народження Лесі Українки, що відбудеться у Луцьку.