Про історію написання
поезії Лесі Українки “Impromptu”

Ізидора Косач-Борисова

Вірш Лесі Українки, єдиний, написаний російською мовою, [написано] за таких обставин. Рос[ійський] поет Мачтет гостював у Колодяжному [2] (це було 1896–97 [рр.]), я по інших асоціяціях знаю, що не пізніше 1897 р.) літом. Він запрошував Лесю до співробітництва в якомусь (не пам’ятаю) рос[ійському] журналі, просив дати вірш до друку. Леся рішуче відмовила і сказала, що не пише по-російськи віршів принципово: досить уже наших письменників забрала Росія. На що Мачтет жартома сказав, що, певне, у Лесі не вийдуть добрі вірші по-російськи, і тому вона не хоче так їх писати. Тоді Леся сказала: “Я можу і по-російськи написати непогані вірші, то я Вам зараз доведу, от візьму і напишу зараз, але друкувати їх ніколи не дам згоди”. Пішла до свого письмового стола (це було у Лесиному “білому домику” [3], що був оточений квітниками, і саме тоді увечері все повітря було насичене пахом нікоціяни – білий татом-квітка, що особливо сильно пахне по заході сонця), і за якийсь короткий час написала нижче поданий вірш.

Impromptu

Когда цветет никотиана

И точно светит из тумана,

Как будто падшая звезда,

Вся бледная от тайной страсти,

Все вкруг становится тогда

Покорно непонятной власти.

И если вы тогда вдвоем

И возле вас сияют очи, –

Горя таинственным огнем,

Как отраженье звездной ночи,

И голос милый вам звучит,

Как будто в тишине журчит

Струя волшебного фонтана,

Бегите прочь от этих чар,

Они зажгут в душе пожар,

Когда цветет никотиана.

Когда цветет никотиана,

Все, все тогда полно обмана,

Опасна ночи тишина,

Как то затишье роковое,

Когда коварная волна

Хранит молчанье гробовое.

Вот-вот нахлынет звуков рой

И встрепенется мысль, как птица,

И вспыхнет в темноте порой

Воспоминания зарница,

Как будто неизвестный друг

Страницы развернет вам вдруг

Давно забытого романа, –

О, если дорог вам покой,

Не прикасайтесь к ним рукой,

Когда цветет никотиана.

Леся, написавши цей вірш, дала його рос[ійському] поетові Мачтетові з обіцянкою ніколи його не друкувати, а тепер (1/VIII 1963 р.) його надрукував М. Рильський [4], невідомо звідки його взявши…

Коментар

Нотатка Ізидори Косач-Борисової, написана 1963 року, публікується з автографа, який зберігається в архіві НДІЛУ (Ф. 1, од. зб. 10).

Поезію Лесі Українки “Impromptu” (у франц. мові це слово означає експромт, імпровізація) було вперше надруковано у виданні: Українка Леся. Неопубліковані твори з рукописів / підготувала М. Деркач. – Л.: Вільна Україна, 1947. – С. 12. Однак в основу видання покладено машинопис Ольги Косач-Кривинюк “Леся Українка. Лірика. Підготовка до друку і примітки О. Косач-Кривинюк” (121 c.), який вона передала Марії Деркач восени 1944 року, залишаючи Україну. В 1947 році згадувати ім’я сестри Лесі Українки, політичної емігрантки, Марія Деркач не могла, тож подала себе як упорядницю, використавши переданий рукопис.

Автограф поезії “Impromptu” зберігається у ВР ІЛ (Фонд 2, од. зб. 656). Датується орієнтовно 1899 роком. Відомо, що Г. Мачтет відвідував маєток Косачів у Колодяжному неодноразово, однак конкретних дат його відвідин встановити не вдалося. За версією Л. Старицької-Черняхівської, “Impromptu” Леся Українка написала у Києві (Див.: Старицька-Черняхівська Л. Хвилини життя Лесі Українки // ЛНВ. – 1913. – Кн. Х. – С. 21).

Нікотіана (лат. nicotiana) – отруйна однолітня рослина сімейства пасльонових з міцним стійким ароматом. Цвіте впродовж червня–жовтня. Садівник колодяжненської садиби серед інших квітів насаджував нікотіану під вікнами “білого будиночка” Лесі Українки. Ізидора, очевидно, подає текст з пам’яті, змістивши його частини. Подаємо для порівняння за виданням: Українка Леся. Зібр. творів: у 12 т. – К.: Наук. думка, 1975. – Т. 1. – С. 252.

Підготовка тексту Т. Скрипки, Т. Артищук. Коментарі Т. Скрипки

2. Село Колодяжне, в якому був родинний маєток Лесі Українки, розташоване на трасі Луцьк–Ковель, на відстані 7 км від Ковеля та 61 км від Луцька. Петро Косач придбав землю в цьому селі 1868 року, a у 1879-му розпочав планову забудову маєтку. В 1882 році сюди переїхала його родина. Лариса Косач жила в Колодяжному з перервами від 1882 до 1907 року. Будівлі маєтку не збереглися. У центрі садиби в 1980 року побудовано нову споруду, де містяться літературна частина та службові приміщення музею-садиби Лесі Українки. У 1949 році побудовано приблизну копію Лесиного “білого будиночка” (без однієї кімнати й зі зміненою архітектурою веранди з солярієм). На місці “сірого” будинку також зведено його приблизну копію. Оригінальний “сірий” будинок Косачів останній власник розібрав у 1948 році, використавши елементи його декору під час будівництва на ділянці поруч із територією сучасного музею.

3. Лесин “білий будиночок” – будинок на дві кімнати (третю було добудовано пізніше для Лесиної сестри Ольги) з білою терасою й балконом, на якому облаштовано солярій. Петро Косач спорудив його 1891 року спеціально для Лесі Українки як “літературне шале”, що його вона назвала “своїм ермітажем”.

4. Максим Тадейович Рильський (19 березня 1895, Київ – 24 липня 1964, Київ) – письменник, громадський діяч, лауреат Сталінської (1943, 1950) та Ленінської (1960) премій. Навчався на медичному факультеті Університету Св. Володимира та історично-філологічному факультеті Народного університету в Києві (1915–1918). Був близько знайомий з Миколою Лисенком, подружжям Русових, Панасом Саксаганським. Друкував свої ранні твори у “Рідному краї”, який редагувала Олена Пчілка. Мав особливий пієтет до Лесі Українки та її творчості. Тяжко хворий, востаннє відвідав Волинь у травні 1963 року як голова ювілейного комітету для відзначення 50-ліття з дня смерті Лесі Українки.

І. П. Косач-Борисова, очевидно, має на увазі виступ М. Рильського “Слово про Лесю Українку” на урочистих зборах у Києві з нагоди відзначення 50-ліття смерті письменниці, текст якого зі скороченнями вперше опубліковано під назвою “Голос мудрий, мужній, віщий” 1 серпня 1963 р. в газеті “Вечірній Київ”. Повний текст опубліковано в “Радянському літературознавстві”. (1964. – № 1) i у кн.: Рильський М. Слово про літературу. – К.: Дніпро, 1974. – С. 185–200. У всіх зазначених текстах М. Рильського вірш “Impromptu” цитовано майже без скорочень.

Надруковано у збірнику «Леся Українка: доля, культура, епоха», Луцьк, 2010, вип. 1, с. 25 – 29.