Фотодокументи

Тамара Скрипка

Розкидані по всьому Лівобережжю, українськi дворянськi гнізда, як сказано вище, залишилися острівцями старих традицій у межах тодішньої Російської імперії. Водночас маєтки були організаторами сільського господарства, центрами економічного і культурного розвитку територій, які до них прилягали, архітектурними ансамблями. Музика, живопис, театр, книгозбірні, колекції речей старовини і рідкісних рослин були невід’ємною частиною культури укрaїнської аристократії. Адже садиба характеризувалa свого власника: у традиціях «родового гнізда» проявлялися риси його вдачі, звички, смаки тощо. Найбагатші могли собі дозволити спорудження палаців в оточенні великих парків. А небагаті зводили свої будинки з недорогого матеріалу, зa проектом архітектора-самоука з виразними рисами локального колориту, руками місцевих майстрів, в оточенні селянських хат.

Маєтки Драгоманових-Косачів мали таку ж специфіку – були економічними й соціальними осередкaми, у яких поєднувалися господарські, соціально-адміністративні, побутові й культурні функції. А також – своєрідним мікрокосмосом, де народжувалися високі ідеї, формувалися характери дітей у нерозривному зв’язку з традицiями роду, до певної міри – стилем життя, який мав під собою глибокі історико-культурні корені. Питання садибного устрою принципово важливим було, зосібна, для Ольги Драгоманової-Косач, яка запопадливо плекала нове родове гніздо в Колодяжному й оберiгaла старе у Гадячі. Ці родові гнізда поєднували в собі поняття маєтку, садиби, володіння і навіть дачi (приміром, Зелений Гай). Усі ці терміни зустрічаємо в епістолярії й мемуарах Драгоманових-Косачів в одному словоряді. Та, безумовно, найбільш узагальнюючим був термін «маєток», яким користувалися в юридичній практиці для означення земельного володіння.

Родовi садиби Косачів як територіально виражений комплекс різновидів людської діяльності, центр певних соціально-економічних і соціокультурних процесiв досі не був предметом дослідження. Пропоноване видання є скромною спробою показати забутий аристократизм родини Драгоманових і Косачів через культуру й устрій їхніх маєтків. Перш за все, дослідження є спробою «візуальної монографії», у якій подано понад півтисячі унікальних фотографій, уведено в обіг нові джерела, показано перспективи дослідження культури за родовими гніздами.

Рідкісна іконографія – важливий фактор для розширення джерелознавчої бази, тому її покладено в основу книжки як одне з найважливіших джерел відтворення культурного аспекту життя родини. Пропонований матеріал укладено за принципом хронології як своєрідну оповідь про життя людини у візуальному зображенні. З цією метою зібрано фотографії, які характеризують Лесю Українку, кожного члена її родини та найближчого оточення: світлини баби і діда, матері й батька, братів і сестер, найближчих родичів та їхніх дітей, друзів і приятелів. Отже, найголовніше в збірці – особистості, без яких неможливо уявити втрачений уклад української аристократичної культури.

Для відтворення культурного середовища й духовної атмосфери родових гнізд у книзі використано друковані та рукописні мемуари, епістолярій власників садиб, членів їхньої родини та оточення. В обіг уведено документальні свідчення про життя родини в маєтках у Колодяжному і Гадячі, їх опис і характеристику. Визначити світоглядну базу представників української еліти кінця ХІХ – поч. ХХ ст. неможливо без звернення до їхніх публіцистичних і літературних творів, перш за все Лесі Українки тa Олени Пчілки. Однак цей аспект лишається поза межами дослідження. Так само й комплексне вивчення садибної культури Косачів як цілісного соціально-економічного інституту, вияву духовного середовища епохи i як історико-культурного явищa чекає на свого дослідника.

Пошук фотодокументів, що несуть у собі великий візуально-інформаційний потенціал, досить складний через розпорошеність родинного архіву. Альбоми Драгоманових і Косачів зберігаються в колекції документів Відділу рукописів і текстології Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАНУ, Української вільної aкадемії наук (УВАН) у США, у приватних осіб. Нaйбiльша чисельно колекція, яка збереглася до нашого часу, – збірка Ізидори Косач-Борисової (1888–1980), яку Ольга Сергіїв, її дочка, передала в Україну в 1989 і 1991 роках.

Унікальною добіркою є також альбом фотокопій, переданий І. Косач-Борисовою на збереження в УВАН. Опис нараховує 234 одиниці й містить рідкісні візуальні матеріали. Залишаючи Україну, сестри письменниці Ольга та Ізидора взяли з собою найдорожче – архів і родинні світлини як пам’ять про минуле. Після смерті О. Косач-Кривинюк (1877–1945) Костянтин Дацько, чоловік Ольги Сергіїв, зробив фотокопії частини родинного архіву. І. Косач-Борисова виготовила три альбоми з машинописним описом усіх фотографій і передала їх до УВАН і Союзу українок Америки. Повний і неушкоджений примірник зберігся лише в УВАН у США. Однак час позначився на якості зображення, виразність якого згасає.

Місцезнаходження незначної частини оригіналів, з яких зроблено копії, невідоме. Серед них немає, наприклад, тих фотографій, які І. Косач-Борисова подала як ілюстративний матеріал до спогадів, надрукованих у журналі «Наше життя». Можна припускати, що редакція їх не повернула власниці. Або, скажімо, О. З. Дун у листі до І. П. Косач-Борисової дякує їй за фотооригінал Наталії Вишенської (Гроздової), який отримав у подарунок. Деякі знімки родичів Ізидора Петрівна передала внукам – Михайлові, Ользі, Анні. Доданий до альбому фотокопій опис І. П. Косач-Борисової містить не завжди точне анотування. У запропонованій нами добірці також іще не всі світлини вдалось анотувати, знайти вичерпні відомості про портретованих, фотографа, час і місце фотографування. Тексти на звороті знімків подаються повністю в розширених коментарях. Також подано біографічні відомості про тих осіб, яких зображено на світлинах.