Родина Косачів

Тамара Скрипка

Косач Петро Антонович (1 січня 1842, Мглин, Чернігівщина – 15 квітня 1909, Київ) – батько Лесі Українки, юрист за освітою, дійсний статський радник, громадський діяч, землевласник. Початкову освіту здобув у пансіоні для дівчат, який утримувала П. С. Черняхівська, рідна сестра покійної матері. Потім навчався у Чернігівській гімназії, після закінчення якої у 1859 році вступив на математичний факультет Петербурзького університету, а вже через рік перевівся на правничий. Однак за участь у студентських заворушеннях був виключений з другого курсу.

Приїхав до Києва і продовжив навчання на правничому факультеті Університету Св. Володимира. У 1864 році захистив ступінь кандидата законодавства і на початку 1865-го отримав призначення на посаду секретаря київського “по крестьянским делам присутствия”. Через рік був відряджений до Новограда-Волинського для виконання обов’язків голови з’їзду мирових посередників. На цій посаді згодом і був затверджений офіційно. У 1878 році змінив місце служби (зі збереженням тієї ж посади) на Луцьк, а через три роки – на Ковель. 1899 року Петра Косача призначили членом Київської губерніальної управи в селянських справах. А у 1906 році він повертається на попередню посаду до Ковеля.

Ще навчаючись у Києві, П. Косач увійшов до старої “Громади”, працював у недільних школах, видавав книжечки-“метелики”. Особливо близькі стосунки були у нього з М. Лисенком, перший збірник пісень якого видав своїм коштом у Лейпцігу. Фінансував більшість видань Олени Пчілки і Лесі Українки. Похований на старому Байковому кладовищі біля могили сина Михайла.

Косач (з дому Драгоманова) Ольга Петрівна (псевдонім Олена Пчілка; 29 червня 1849, Гадяч, Полтавщина – 4 жовтня 1930, Київ) – письменниця, етнограф, фольклорист, публіцист, видавець і журналіст, громадська діячка, активна учасниця українського культурного руху кінця XIX – початку XX століття. Початкову освіту здобула вдома під керівництвом батька. Згодом вступила до Київського зразкового пансіону шляхетних дівчат А. Нельговської, який закінчила у 1866 році.

Через два роки вийшла заміж за П. А. Косача й переїхала до Звягеля, де чоловік обіймав посаду голови з’їзду мирових посередників. У 1876 році видала альбом “Український народний орнамент (зразки вишивання, ткання, писанок)” з переднім словом російською та французькою мовами, де обгрунтовано наукове значення зібраного матеріалу. У вказаному році побачила світ й перша збірка поезій Олени Пчілки “Думки-мережанки”. Письменниці також належать повісті “Товаришки”, “За правдою”, оповідання “Збентежена вечеря”, “Маскарад”, “Біла кицька”, драма “Світова річ” та ін. Разом із Наталією Кобринською підготувала й випустила у світ жіночий альманах “Перший вінок”.

Видавець і редактор відомих часописів “Рідний край“ та “Молода Україна”. Перекладала українською мовою твори М. Гоголя, А. Пушкіна, М. Лермонтова, О. Кольцова, І. Тургенєва, В. Короленка, Ф. Тютчева, А. Фета, С. Надсона, С. Єсеніна, А. Міцкевича, Ю. Словацького, Е. Ожешко, М. Конопніцької, В. Гюго, Ф. Брет-Гарта, Ф. Шіллера, Г.-Х. Андерсена, Г. Мопассана та інших. Олена Пчілка також є авторкою мемуарів і літературно-критичних статей про Т. Шевченка, Є. Гребінку, О. Стороженка, М. Старицького, М. Ковалевського, М. Кропивницького, Б. Грінченка, П. Житецького, М. Лисенка, М. Драгоманова.

З початку Першої світової війни О. П. Косач стала активним членом Київського правління “Общества друзей мира”. Навесні 1920 року була заарештована більшовиками. Також з цього року почала працювати в етнографічній комісії ВУАН. А через п’ять років її – першу жінку – обрано членом-кореспондентом АН УРСР. 17 серпня 1929 року співробітники НКВС УРСР провели обшук в її квартирі у Києві. Через рік, фактично, напередодні арешту, Олена Пчілка померла. Похована на Байковому цвинтарі у Києві.

Косач Михайло Петрович (25 липня 1869, Звягель (Новоград-Волинський), Волинь – 16 жовтня 1903, Харків) – старший брат Лесі Українки, учений (фізик і математик), письменник, перекладач, громадський діяч. Разом з сестрою Лесею перекладав М. Гоголя, Ф. Брет-Гарта, Г. Сенкевича, В. Короленка.

Освіту здобував за допомогою київських приватних учителів, йдучи за програмою чоловічої гімназії. Така підготовка дала юнакові можливість вступити відразу до п’ятого класу класичної гімназії у Холмі, яку закінчив через чотири роки зі срібною медаллю. У 1888 р. вступив на математичне відділення фізичного факультету Київського університету Св. Володимира. Через два роки був відрахований за нескладені вчасно іспити. З 1891 року М. Косач студент Юр’ївського університету (нині м. Тарту, Прибалтика).

12 вересня 1893 року в Києві узяв шлюб з Олександрою Судовщиковою. Після успішного закінчення математичного відділення університету (1894), перевівся на фізичне і саме там завершив свою освіту. Ще студентом працював асистентом фізичного кабінету, де готував і проводив досліди, керуючись напрацюваннями професора Б. Б. Голіцина, відомого вченого, основоположника сейсмології, винахідника сейсмографа, першого президента Міжнародної сейсмічної асоціації. Навесні 1895 року захистив кандидатську дисертацію “Строение света в одноосной среде”.

Як перспективного ученого 1896 року М. Косача запросили на Всеросійську виставку в Нижньому Новгороді. У цьому місті він узяв участь у будівництві зразкової метеорологічної станції, на якій працював місяць спостерігачем. У 1897 році склав іспити на звання викладача фізики й математики в університеті, здобув ступінь магістра. Тартуський університет відіслав його у наукове відрядження до Кельна для ознайомлення з газовими двигунами. У 1901 році дістав посаду приват-доцента на кафедрі фізично-математичного факультету Харківського університету.

Помер М. Косач передчасно й несподівано, випивши у громадській їдальні квасу зараженого бацилами дизентерії. Похований на Байковому цвинтарі у Києві.

Косач-Квітка Лариса Петрівна (псевдонім Леся Українка; 25 лютого 1871 Звягель (Новоград-Волинський), Волинь – 1 серпня 1913 Сурамі, Грузія) – письменниця, драматург, публіцист, перекладач. Донька дійсного статського радника, предводителя повітового дворянства Петра Косача і письменниці Олени Пчілки. Мала сприятливі умови для шліфування вродженого мистецького хисту. З раннього дитинства студіювала іноземні мови, а отже, могла пізнавати скарби письменства інших народів і культур. Музика увійшла у Лесин світ так само у ранньому дитинстві. На думку рідних, лише недуга стала на перешкоді її музичної кар’єри. Мала також хист до малярства, брала уроки у відомій Київській рисувальній школі М. Мурашка і у художника Зозулі, який жив у Ковелі. Завдяки походженню і вихованню стала українкою європейського світогляду й культури.

З юних літ Лесі довелося постійно подорожувати. Ці мандрівки до країн Західної Європи та Сходу, а також великих міст тодішньої царської Росії, що були зумовлені нагальною потребою шукати порятунку від хвороби, водночас мали велике значення для формування i розвитку її світогляду. Адже письменниця мала змогу відвідувати найкращі європейські театри, слухати найславетніших музик, милуватися здобутками світового малярства, скульптури, архітектури.

Дебютні літературні спроби юної літераторки, завдяки підтримці матері, знайшли своє місце на сторінках найвідоміших тогочасних галицьких часописів “Зоря”, “Дзвінок”, “Літературно-науковий вістник”. Серед близького оточення письменниці були визначні митці, вчені, громадсько-політичні діячі: М. Драгоманов, В. Антонович, М. Лисенко, М. Старицький, М. Ковалевський та ін. Леся Українка авторка трьох поетичних збірок “На крилах пісень” (1893), “Думи і мрії” (1899), “Відгуки” (1902), двадцяти драматичних творів, багатьох повістей та оповідань. Вільно володіла англійською, німецькою, французькою, італійською, знала латинь, болгарську, російську, польську. Є інформація що починала вивчати шведську й іспанську, а також грузинську. Перекладала українською мовою М. Гоголя, A. Міцкевича, М. Конопніцьку, В. Гюго, Дж. Свіфта, П.-Ж. Етцеля, В. Шекспіра, Дж-Г. Байрона, Г. Гейне, Жорж Санд, А. Негрі, Г. Гауптмана, М. Метерлінка, І. Тургенєва.

Леся Українка входила до ради київської “Просвіти”. Листувалася з визначними людьми свого часу – М. Драгомановим, І. Франком, В. Гнатюком, М. Павликом, О. Кобилянською, А. Кримським та ін. Симпатизувала Радикальній партії Франка-Павлика, що її ідейним натхненником був Драгоманов, Українській соціал-демократичній партії, для якої готувала видання агітаційно-просвітницького характеру. Прийнято вважати, що незаперечними авторитетами в духовно-інтелектуальному становленні письменниці були мати Олена Пчілка і дядько Михайло Драгоманов.

6 серпня 1907 року в Києві у Вознесенській церкві на Деміївці Леся Українка обвінчалася з Климентом Васильовичем Квіткою.

Померла від затяжної хвороби. Похована в старій частині Байкового кладовища поруч з могилами батька і брата.

Косач-Кривинюк Ольга Петрівна (псевдонім Олеся Зірка; 26 травня 1877 Звягель (Новоград-Волинський), Волинь – 11 листопада 1945, Авгсбург, Німеччина) – за фахом лікар, етнограф, перекладач, біографіст. Отримавши належну домашню освіту, вступила в останній, сьомий клас Київської жіночої гімназії А. Дучинської, яку закінчила із золотою медаллю у 1897 році. Ще один рік навчалася у додатковому – восьмому – класі, поглиблюючи знання з математики під керівництвом викладача К. Щербини. Блискуче склавши вступні іспити, стала слухачкою Вищих жіночих медичних курсів у Петербурзі. Після закінчення вказаної навчальної установи не змогла влаштуватися на посаду лікаря на рідній Волині.

Ольга Косач, а ще більше її чоловік Михайло Кривинюк, належали у Російській імперії до політично неблагонадійних. У 1910 році вона влаштувалась на посаду земського патронажного лікаря для дітей-сиріт у Лоцманській Кам’янці біля Катеринослава. Тут О. Косач-Кривинюк займалася також літературою: перекладала твори І. Тургенєва, Ч. Діккенса, Г.-Х. Андерсена, Р. Кіплінга, В. Гюго, Е. Ожешко та ін. Відкрила ткацьку майстерню і гурток вишивання. Зібрала і відтворила узори, частина яких стала основою видання “Українські народні узори з Київщини, Полтавщини і Катеринославщини. Випуск І. Вирізування й настилування” (1928).

У 1921 році, рятуючись від голоду, О. Косач-Кривинюк з родиною переїхала до Могилева-Подільського. Працювала вчителькою української мови і літератури. Через три роки повернулася до Києва, де спочатку вчителювала, а згодом влаштувалась бібліографом у медичній бібліотеці. 1929 року було заарештовано її чоловіка за безпідставними звинуваченнями у ворожій діяльності проти радянської влади (участь в СВУ). Влітку 1943 року виїхала до Львова, звідти – до Праги, а згодом до Німеччини, де й померла у таборі для переміщених осіб. Похована на міському цвинтарі у м. Авгсбург.

О. Косач-Кривинюк автор фундаментальної праці “Леся Українка. Хронологія життя і творчости” (1970) та спогадів про батька й старшу сестру.

Косач-Шимановська Оксана Петрівна (10 червня 1882, Колодяжне, Ковельщина – 7 червня 1975 Прага, Чехословаччина) – сестра Лесі Українки. Після належної домашньої підготовки вступила до третього класу дівочої гімназії в Києві. У 1904 році, так і не дочекавшись виклику з Бестужевських курсів у Петербурзі, поїхала у Льєж (Бельгія), де вступила до Політехнічного університету на інженерний факультет. Через рік склала іспити у Льєзьку консерваторію. 1907 року таки вступила на Бестужевські вищі жіночі курси у Петербурзі. Але через рік, очевидно, за причетність до політичної діяльності її майбутнього чоловіка А. Б. Шимановського, якого заарештували, із вказаного навчального закладу була виключена.

У 1908 році Оксана Косач вийшла заміж за двоюрідного брата Антона Шимановського. З наступного року жила у Швейцарії. Восени 1913 року разом з донькою Оксаною востаннє відвідала родину в Україні. У 1918 році працювала в посольстві УНР у Швейцарії. У тому ж році її чоловік повернувся до Петербурга. Згодом з донькою оселилися в Празі. Працювала лектором французької мови в Українському вільному університеті (Прага) та в гімназіях Праги та Ржевниці. Написала популярну статтю “Леся Українка (нарис життя)”, надруковану в неперіодичному виданні учнів Української реальної гімназії “Ранок” (Прага–Київ, 1926. – Ч. 2). Відома як перекладач з французької. Також перекладала прозу М. Яцкова російською мовою.

Восени 1943 року в О. Косач-Шимановської зупинялася сестра Ольга. Наступного року Оксана мала намір разом з нею та близьким приятелем Всеволодом Соколовським виїхати з Праги до Німеччини. Однак лишилася, нібито на кілька днів, але як виявилося назавжди. В. Соколовський і сестра Ольга із сином виїхали.

Похована О. Косач-Шимановська у Празі (Страшніце, могила 5235, колумбарій при крематорії).

Косач Микола Петрович (3 вересня 1884, Колодяжне, Ковельщина – 16 липня 1937 Колодяжне). Освіту здобув у 4-й Київській гімназії. 1903 року, після закінчення гімназії, вступив до Київського політехнічного інституту. Студентом захопився соціал-демократичними ідеями, цікавився відповідною літературою. В Київському окружному комітеті с-д партії мав псевдо Яким. У 1907 році одружився з Наталією Дробишевою (Дробиш).

Здобувши фах інженера-агронома, з 1912 року оселився в родинному маєтку в Колодяжному. Служив агрономом у Ковельському повіті й у 1912–1914 рр. членом повітової земської управи, у якій згодом ще й головував. Тоді ж збирався виставити свою кандидатуру до губернської думи, та відмовився від цього наміру через обшуки в себе й свого найближчого приятеля Володимира Просяниченка.

Юрій Косач стверджує, що його батько у 1917 році, за Тимчасового уряду, був головою Ради робітничих і солдатських депутатів Прифронтової (Сарненської) округи, житомирським, а згодом ковельським комісаром, делегатом від Волині на Установче зібрання. Восени 1918 року разом з М. Луцкевичем, М. Кухаренком та іншими свідомими волинянами, був заарештований німецькою владою за діяльність проти окупантів. А вже наступного року ув’язнений польською окупаційною владою. Та після Жовтневого перевороту адміністративний апарат, призначений Тимчасовим урядом, перестав діяти і влада перейшла до Української центральної ради.

Відтак М. Косач активно долучився до поширення “Просвіт” на Ковельщині та організації кооперативного руху. За Гетьманату був членом повітової ради. 1920 року надав ковельській “Просвіті”, засновником і головою якої був, безпроцентну позику в сумі п’яти тисяч марок. Разом із дружиною Наталією організував у Ковелі притулок для дітей-сиріт. Не припиняв культурно-просвітницької праці й після Ризької угоди 1921 року, згідно з якою Польща отримала від Радянської Росії Західну Україну. Зокрема, з його ініціативи загальні збори Ковельської повітової “Просвіти”, які відбулися 9 лютого 1926 року, ухвалили надати їй ім’я Лесі Українки. Відомо, що завдяки його старанням постали “Просвіти” у Мацієві та Колодяжному.

Помер у бідності й самотині. Похований на сільському цвинтарі у Колодяжному.

Косач-Борисова Ізидора Петрівна (21 березня 1888, Колодяжне, Ковельщина – 12 квітня 1980, Піскатавей, Нью-Джерсі, США) – наймолодша сестра Лесі Українки. Грунтовна початкова освіта здобута вдома, дозволила дівчині легко перейти до четвертого класу 5-ї гімназії в Києві. Після закінчення гімназії І. Косач вступила на “Женские сельскохозяйственные курсы им. Стебута” в Петербурзі, з яких восени 1906 року – перевелася на агрономічний відділ Київського політехнічного інституту, що почав приймати жінок. Закінчила названий навчальний заклад у січні 1911 року.

22 квітня 1912 року Ізидора Косач вийшла заміж за Юрія Борисова, теж випускника Київської політехніки. Ще з 1911 року вона працювала на дослідній станції виноградарства і виноробства у Кишиневі, звідки через два роки переїхала до чоловіка у Могилів-Подільський. 23 липня 1914 року в Києві у подружжя народилася донька Олеся. У 1914–1918 рр. І. Косач-Борисова жила у Києві, Гадячі та Катеринославі. Після повернення чоловіка з австрійського полону в 1918 році знову переїхала до Кам’янця-Подільського, де викладала хімію в гімназії та агротехнікумі. У 1925 році повернулася до Києва. В столиці працювала на кафедрі ботаніки Сільськогосподарського агроінженерного інституту асистентом академіка Вотчала. У роки сталінського терору була репресована.

У вересні 1937 року І. Косач-Борисову заарештували й запроторили до сумнозвісної Лук’янівській в’язниці. 4 лютого наступного року за “агітацію проти радянської влади” її було засуджено на 8 років таборів. Покарання відбувала в Онезьких таборах “Малиновские избы” та “Островісте”. Наприкінці 1939 року письменницька делегація з УРСР відвідала Ольгу Кобилянську в Чернівцях. Остання поцікавилася долею сестер Лесі Українки, з якими була особисто знайома. Відтак доля Ізидори, яка поневірялась на Колимі, не могла лишитися поза увагою уряду. Після звільнення влаштувалася на роботу в другий медичний інститут на кафедру гістології, де й працювала до початку війни. Під час німецької окупації Києва працювала в міській управі та Цукорцентралі, була заарештована Гестапо.

У 1944 році Ізидора з сестрою Ольгою і дітьми покинули Україну. Від грудня 1949 року жила у США. Тут працювала мийницею посуду, вишивала для крамнички Союзу Українок Америки у Філадельфії.

І. Косач-Борисова залишила цікаві спогади про Олену Пчілку, Лесю Українку, М. Лисенка, Колодяжне і Зелений Гай. Похована на українському цвинтарі у Савнт Бавнд Бруку.

Косач (з дому Дробиш) Наталія Григорівна (1890, ? – 30 січня 1975, Нью-Йорк, США) – дружина Миколи Косача. Освіту здобула в Київській 5-й жіночій гімназії, де навчалася разом з Ізидорою Косач. У роки Першої світової війни була сестрою милосердя у м. Ковелі. У 1920–30-х рр. працювала учителькою в школах Волині. Після приєднання Західної України до СРСР (1939) учителювала в середніх школах Ковеля та Володимира-Волинського. В 1941 році німці вивезли її на примусові роботи до Німеччини. З 1949 року жила в Нью-Йорку, де й померла.

Косач Юрій Миколайович (5 грудня 1908, Колодяжне, Ковельщина – 11 січня 1990, Пасейк, Нью-Джерсі, США) – племінник Лесі Українки (єдиний син молодшого брата Миколи), письменник, драматург, критик, публіцист, журналіст, перекладач. Навчався в ковельській гімназії. Середню освіту завершив в академічній гімназії Львова. Студіював право у Варшавському університеті. Через політичні переслідування польської влади, змушений був продовжив навчання у Сорбонні.

Літературну діяльність розпочав ще у ранній юності – в часи перебування у львівському “Пласті”. У 1937 році, за три збірки оповідань “Чарівна Україна”, “Клубок Аріадни”, “Тринадцята Чота”, дістав першу нагороду Премії ім. І. Франка, засновану Товариством українських письменників і журналістів. Відзначався мінливістю своїх політичних уподобань: у 1920-ті рр. входив до українського націоналістичного підпілля, згодом почав співпрацювати з комуністами, під час Другої світової війни – з німцям, а у 1960-ті рр. – з КГБ.

Похований на українському цвинтарі у Сант Бавнд Бруку, Нью-Джерсі.

Шимановська-Гааб Оксана Антонівна (30 березня 1911, Лозанна, Швейцарія – 10 серпня 1998, Цюрих, Швейцарія) – племінниця Лесі Українки. Навчалася у Приватній українській реформованій реальній гімназії в Ржевніцах (Чехословаччина), яку закінчила 1928 року. Вищу освіту здобула в Державній музичній консерваторії у Празі (1938). Після Другої світової війни жила в Мілані (Італія) та Цюриху (Швейцарія), де й померла.

У 1912 році, приїжджаючи з матір’ю в Колодяжне, бувала у Ковелі.